30 березня 1858 року Гімен Ліпман з Філадельфії запатентував олівець, на кінчику якого була гумка.

Історія олівця розпочалася ще XIII ст. Тоді художники використовували для малювання тонкий срібний дріт, який припаювали до ручки чи зберігали у футлярі. Такий тип олівця називали срібним. Вимагав високої майстерності від власника, оскільки срібні штрихи не стиралися.

Британський філософ Джозеф Прістлі 1770 року зробив запис у своєму щоденнику про те, що для видалення з паперу записів, зроблених олівцем, він знайшов ідеальний матеріал. Ним став каучук.

Цього року англійський інженер Едвард Наїрн випадково відкрив властивість гуми, яка могла стирати зроблені записи. Пізніше Наїрн розпочав продаж гумок під назвою індійська гума.

Існує велика кількість видів гумок, кожен з яких має своє особливе призначення. Гумки, які розробили для видалення з паперу чорнила, містять більшу кількість добавок та розраховані на механічне видалення забарвлених волокон паперу.

Гумки також мають різні форми, хоча зазвичай вони подовгасті чи квадратні. Є гумки у вигляді олівця чи в паперовій обгортці, так звані гумки-олівці, які призначені для ретуші та точного витирання.

За своєю структурою гумки можуть бути пластичними, які легко змінюють свою форму, чи твердими. Також є гумки з вініловими краями, призначені для стирання туші.

Джерело: Gazeta.ua